Любомирівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів

Село моє, минуле та майбутнє,

Про тебе всі мої пісні.

Пейзажі твої незабутні,

Вони чарівні, мов ві сні.

Хоч невеличке, про те рідне,

Це наших прадідів земля.

Живіть, працюйте плідно,

Бо батьківщина в нас одна.

Рідний край… Тиха й мила серцю сторона. Тут кожен кущик і кожне деревце – ціла історія. Придивися тільки пильно до неї, землі пращурів наших і ти побачиш і почуєш багато чого цікавого.

Село Любомирівка ( старі назви – Ксаверівка, Любомирка ) – центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Висунь за 87 км в північно-східному напрямі від обласного центру Миколаєва за 12 км на південь від районного центру Березнегуватого і за 6 км від залізничної станції Калініндорф на лінії Апостолове – Снігурівка.

Село засноване в 1797 році переселенцями з Смілої і сусідніх з нею сіл Черкаського повіту Київської губернії. За іменем керівника переселенців село названо було Ксаверівкою. У 1867 році село Ксаверівка перейменоване в Любомирку. Ця назва походить від поміщика Любомира, помістя якого знаходилося на теперішній території села. В 70-роках XІX ст. після адміністративної реформи в селі діяло земство. Окрасою села була церква.

Під час громадянської війни любомирівці приймали участь у Висунському повстанні проти денікінських військ в 1919 році.

Весною 1922 року губернія була об’явлена голодуючою . До 1925 року поступово налагоджується життя селян, збільшуються посівні площі, а разом з тим і валова продукція сільського господарства. Починається соціалістичне будівництво. Зростає політична активність мас. Створюються партійні, комсомольські і піонерські організації. В цей період відкривається трудова школа. Діяла така школа і в Любомирівці.

В 1934 році на території Любомирівської сільради було створено колгоспи: „Перше травня”, „Радянське село”, „Червона хвиля”, імені Ворошилова, імені Петровського, „Прогрес”. Обробітком землі цих колгоспів займалися МТС, які знаходилися в с. Висунську та на станції Березнегувата.

Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах воювало 270 жителів Любомирівської сільради. 223 з них нагороджено бойовими орденами і медалями. Серед них Герой Радянського Союзу льотчик Щербина Микола Гаврилович. 106 громадян Любомирівки віддали життя на фронтах і під час окупації. 14 березня 1944 року в результаті Березнегувато-Снігурівської операції Любомирівку визволено від німецько-фашистських загарбників військами ІІІ Українського фронту. За нашу волю віддали життя 26 воїнів Радянської армії різних національностей. На честь 20-річчя Перемоги над німецькими фашистами в 1965 році споруджено пам’ятник воїнам-визволителям та односельчанам, які віддали своє життя в боротьбі з фашизмом.

В 50-роках закінчується відбудова зруйнованого села лихоліттями війни. Територія Любомирівської сільської ради складається з 6895 га землі, з них: ріллі-4346,03 га, пасовища-208 га. Землю обробляють сільськогосподарські, фермерські господарства та одноосібники.

На території Любомирівської сільської ради знаходяться три населених пункти: села Любомирівка, Веселий Кут, Яковлівка.

На території сільської ради працює 6 приватних підприємців,

15 фермерських господарств, ПСП " Агровіта" та ПСП " Яковлівське", ПП " Інгул", 54 одноосібників.

На території села Любомирівка функціонує три установи: Любомирівська сільська рада, Любомирівський ФАП, Любомирівський Будинок культури на 300 місць, сільська бібліотека. Три організації: Любомирівська ЗОШ І-ІІІ ст., яку відвідує 90 учнів, поштове відділення зв’язку та дошкільний навчальний заклад.

Любомирівська сільська рада.

Післявоєнні роки ( з 1949року), Березнегуватським райкомом партії призначається головою сільської ради Лілік Володимир Павлович, Косинець Степан Антонович, Тесля Григорій Григорович. Її приміщення знаходилося в одній із сільських хат. Тут же знаходилися пошта, якою завідувала Погоріла Єфросинія Петрівна та бібліотека, якою завідувала Кузьменко Людмила Михайлівна.

У 1967 році починається будівництво нової сільської ради, де відводиться місце для Любомирівського поштового відділення та АТС на 100 абонентів. Також ведеться будівництво нової контори колгоспу «Зоря» ( голова колгоспу – Репуленко).

З 1959 по 1961 роки призначається секретарем комсомольської організації при колгоспі « Червона хвиля » Перегибенко Микола Дмитрович. Потім його змінюють Бардачов , Кабак Віктор Савелійович, Кузнєцова Лідія Тимофіївна ( 13.05.1976 – 20.01.1988р.), яка приклала багато зусиль для згуртовування людей навколишніх сіл , що входили до сільської ради. За даними тих років сільська рада зареєструвала найбільшу кількість шлюбів.

Знову за справу береться Перегибенко Микола Дмитрович ( 1988 – 1990 роки) .

З роками все більше почалася братися до уваги думка людей, за результатами виборів сільськими головами стають:

Зелений Іван Макарович (1990 - 1994р.) при якому велося будівництво середньої школи, був встановлений ретранслятор , введено в дію водонапірну башту, відкрито філію Ощадбанку в приміщенні старої початкової школи , прокладався асфальт по селу , встановлено огорожу навколо кладовища, реконструйовано парк біля школи.

Перегибенко Микола Дмитрович ( 1994 – 2006 р.) при якому у 1996 році у сільській раді створено відділення територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) , яким завідували Дамчук Надія Георгіївна ,а згодом ( з 2002р.) - Левченко Олена Миколаївна.

Іванець Микола Миколайович (березень 1998 – 2002 – березень 2006р.) багато уваги приділяв патріотичному вихованню молоді. Він є організатором урочистостей до Дня Перемоги, річниць визволення України та Березнегуватщини. Під його керівництвом реставровано плиту з іменами визволителів села. Розпочав реалізацію Програми «Шкільний автобус», відновив вуличне освітлення сіл Любомирівка, Яковлівка, Веселий Кут, організував роботу підготовчої групи на базі Любомирівської школи.

Єфименко Василь Іванович (з березня 2006 року) при якому розпочала роботу хата – церква для прихожан, встановлені на сільському кладовищі стелла жертвам Голодомору і політичних репресій та Хрест - оберіг біля в'їзду в село, відновлено роботу дитячого дошкільного закладу в приміщені школи.

Любомирівський ФАП

У 1957 році головний лікар Іван Елізарович Картава дає направлення калужанину Зеленому Івану Макаровичу , який закінчив Херсонське медучилище , на роботу в Любомирівку.

На той час приміщення ФАПу не було. В селі був лише пологовий будинок, який знаходився в одній із сільських хат ( буд. Огребчука К.С.)

Іван Макарович разом з головою колгоспу В.А. Череванем звертаються до першого секретаря райкому партії Дзюби з проблемою вирішення нової будівлі для медпункту. У 1960 році він разом з Ляшенко Любов Леонідівною починають працювати в новому приміщенні. Протягом існування медпункту тут працюють Курочкіна М. , Грицаєнко Л.С., Соколенко О.М., Гурмаза Л.М. За трудові досягнення у медицині у 1984 році Зеленому І.М. присвоєно звання Заслужений працівник охорони здоров'я УРСР.

З 1990 року ФАПом завідує Грицаєнко Людмила Степанівна . А з серпня 2002 року – Заїтова Катерина Олександрівна. Відповідальна до роботи, чуйна до людей, віддана своїй справі. Як ніхто знає психологію дітей та людей похилого віку. Це допомагає їй бути не просто медсестрою, а дійсно професіоналом.

Любомирівський Будинок Культури

В 1967 році на честь 50-річчя Жовтневої революції було споруджено Будинок культури.

Першим директором була Гурмаза Раїса Лук’янівна, яка створила жіночий хор, який радував людей як народними так і патріотичними піснями. Керівником хору була вчитель Погрібна Ніна Семенівна. А музичним керівником з 1971 року стає Навоєнко Володимир Іванович. З жовтня 1975 року директором стає Навоєнко Галина Петрівна. Любов до пісні подружжя Навоєнків прививає і своїм дітям: Ірмі, Ігорю та Андрію. Створюється родинний ансамбль. Галина Петрівна створює єдину на весь район агітбригаду. Цей дружній колектив підбадьорював працівників сільського господарства села та всього району. Неодноразово одержували перемогу в обласних конкурсах та фестивалях. 25 років спільної праці подружжю Навоєнків принесли їм велику славу і пошану від односельців.

На базі Будинку Культури працювала філія Березнегуватської музичної школи - дитячий духовий оркестр ( керівник Онищенко М.М.). З 2004 року директором Будинку Культури стає Власенко Валентина Володимирівна. Гучними оплесками її завжди нагороджують глядачі за майстерно виконані пісні.

Сільська бібліотека

В приміщенні Будинку Культури знаходиться сільська бібліотека. Від початку її існування і до 1975 року працювала в ній Кузьменко Людмила Михайлівна. Далі продовжує бібліотечну справу Благута Валентина Миколаївна. Це людина, яка вважає головним у своїй роботі формування в молоді національної свідомості , гордості за славну історію держави, поваги до людей старшого покоління. Вона ввічлива, доброзичлива, вміла. Вона є організатор багатьох справ і свят. Її заслуги в роботі відмічені районними та обласними нагородами.

Поштове відділення зв’язку

Відкривши нове приміщення сільської ради, в селі з’являється поштове відділення та АТС на 100 абонентів. Завідувала ним протягом 36 років Москаленко Ніна Петрівна, а листоношами довгий час працювали Благута Віра та Кузьменко Людмила.

Радували людей листами та привітаннями Василькова Т., Василькова Н., Лісовська Т., Лісічкіна А., Прохорова Н., Сачковська Т., Немировська О.

Дошкільний навчальний заклад

Дошкільний навчальний заклад створено на базі загальноосвітньої школи І-Ш ступенів.

Раніше в селі працював дитячий садок, але … Повернімося в минуле.

В 1959 році був кинутий клич комсомольцям - будувати новий Будинок культури. Матеріал привозили з Яковлівського кар'єру вночі, бо вдень вся техніка і робітники працювали на полях. Але керівництво вирішило, що головне для села – побудова дитячого садка. Тому будівлю сільського клубу було перебудовано для дитячого садка ( завідуюча Перегибенко К. П.).

Із 1975 року під керівництвом голови сільської ради Кузнєцової Л.Т. та голови колгоспу Капусти В.А. ведеться будівництво нового дитячого садка на 50 місць. Відкриття відбулося в жовтні 1979 році.

Із 1981 року ним завідувала Маковецька А.І. Вихователями працювали Фефілова Л.В., Левченко М. В., Огребчук С.А., Козаченко Г.І. , їм допомагали нянечки Гурмаза Л.М., Задніпряна С.М.. Поварі – Шовкопляс Л.Д., Лук'янченко Н.О., Стукан Р.М. Прачка – Ткаченко Л.І.

На жаль, з низькою народжуваністю дітей та переведенням його на баланс сільської ради у 1997 році, дитячий садок припинив своє існування.

На протязі 60- х років значно покращилась матеріальна база колгоспу „Зоря”, збільшилась кількість тракторів, вантажних автомобілів. В цей період колгосп „Зоря” активно будується, з’явилися об’єкти виробничого призначення: олійня, млин, пекарня, механізований тік, майстерня, свиноферма, автогараж, молочно - товарні ферми.

В повоєнні роки на території села Любомирівки було створено 2 колгоспи: «Червона хвиля» під керівництвом Ляшенка Леоніда Федоровича і «Прогрес» під керівництвом Лихожона Івана Тимофійовича. А мешканці села Новопетрівка працювали в колгоспі «Петровський» . У 1957 році ці колгоспи разом з пришибським колгоспом «Ворошилова» об'єдналися в єдиний колгосп «Зоря», який очолив комуніст - десятитисячник, перший секретар партії Березнегуватської сільгосптехніки Черевань Віктор Андрійович.

Згодом керівниками колгоспу «Зоря» стають Репуленко В., Капуста Віктор Архипович, Кабак Віктор Савелійович, Чорноморченко Валентин Михайлович.

З жовтня 1987 року по 1996 рік - Мурлян В.І..Великий внесок у розвиток села було ним зроблено: заасфальтовано всі дороги села та під’їзд до села , відремонтовано дорогу до сіл Веселий Кут та Яковлівка, зроблено греблю через річку Висунь між цими селами, було огороджено будинки центральних вулиць , реконструйовано водогін та лінію електропостачання, зроблено капітальний ремонт Будинку культури та бібліотеки, відкрито новобудову середньої школи , сприяв будівництву 10 будинків в Любомирівці та 5 в Веселому Куті, працював над питанням газифікації села. Він з 2002 – 2006 роки був депутатом районної ради. В цей період працював над питанням переводу шкільної котельні на більш економний режим. Розпочав реалізацію Програми «Шкільний автобус»,

У 1997 році директором ПСП «Зоря» стає Одіяк Анатолій Миколайович. У лютому 2000 року підприємство реорганізовано в СТОВ «Славутич». У вересні 2002 року він створює ПСП «Агровіта» та постійно дбає про стан під’їзної дороги до села. Придбав все необхідне для роботи і комфорту в дитячому садку. Виділяє кошти на вшанування учасників та свідків війни.

Села сільської ради негазофіковані, населенням сільської ради зібрані кошти на проектні роботи (12 тисяч), 8 км доріг мають асфальтоване покриття, центральна дорога в селі Любомирівка потребує капітального ремонту.

Населення сільської ради користується таким джерелом водопостачання: одна артезіанська свердловина, яка знаходиться в ПСП "Агровіта", 6 колодязів. Села Любомирівка та Веселий Кут телефонізовані, Яковлівка -ні. В селі Веселий Кут знаходиться базова станція мобільного зв'язку ЗАТ УМЗ "МТС".

Населення сільської ради забезпечено транспортним сполученням з районним та обласним центрами.

Скільки нерозгаданих ще сторінок містить наше село! Кому як не нам, молодим, вивчати минуле села. Пошукова робота, яку ведемо ми, продовжується. І як тільки зійдуть сніги , ми знову підемо по тих дорогах, що за селом, щоб відкрити для себе нові і нові сторінки історії. В майбутньому хочемо бачити своє село квітучим, а людей – здоровими і багатими, щедрими, життєрадісними і щасливими. Де б хто не був , якою б не була ваша доля, завжди, хоча б думкою, повертайтесь у своє село.

В 1970 році стали до ладу промисловий та продовольчий магазини. За трудові досягнення 46 громадян сільської ради мають урядові нагороди, Орден Леніна – керівник механізованого загону А.С.Губарь, орден Жовтневої революції – керівник відділення Л.Ф. Ляшенко, орден Трудового Червоного Прапора – механізатори В.І.Власенко, І.П. Дубовенко, М.В.Слукін, орденом Слави ІІІ ступеня за Трудові Заслуги – механізатор ОО.Москаленко, орден „Знак Пошани” – механізатор В.М.Юхименко. До помітних успіхів прийшли в ті роки працівники молочно-товарних ферм. Надоїли більше як по 3000 літрів молока від кожної корови доярки: Григор’єва Яніна, Сливка Євгенія, Мосейчук Варвара. На селі появились десятки нових професій – оператор машинного доїння, оператор по відкорму великої рогатої худоби, птиці та інші. В період 70-80 років подальшому росту сільськогосподарському виробництву в господарстві „Зоря” сприяв розвиток зрошувального землеробства. Площа поливних земель досягла 5 тисяч гектар. За період з 1960 по 1980 роки підвищився життєвий рівень селян, зросла заробітна плата, вклади населення в ощадбанках, пенсії та доплати, але не вистачало житла, дефіцитними були товари: автомобілі, мотоцикли, якісна побутова техніка, одяг та взуття. Тому правління колгоспу взяло курс на будівництво житла та об’єктів соціально-культурного призначення. У 80-90 роки будуються житлові будинки колгоспників, лазня, комбінат побутового обслуговування, зводиться нова середня школа на 264 місця, асфальтуються вулиці. Функціонує дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, сільська та шкільна бібліотека, Будинок культури, пошта, вузол зв’язку на 50 абонементів, три магазини.

Зараз село поставлено на коліна, та ми віримо, прийде час, коли село відродиться і ми знову будемо милуватися його красою. Незважаючи ні на що, наша Любомирівка є для нас маленькою батьківщиною.